Істинно-Православна Духовна Місія

Мета утворення Місії

«Ми домагаємось не перемоги, а повернення братів, розлука з котрими мучить нас» - Свят. Григорій Богослов.

Метою створення Україномовної Православної Духовної Місії являється духовно – просвітницька діяльність. Розповсюдження серед українського народу істинних духовних знань про святоотцівську Апостольську Православну Віру, а також поширення правдивої і достовірної інформації про сучасне життя Істинного Православія. Ми залишаємось вірними принципу, котрого дотримуватись попередні покоління православних ревнителів, а саме: говорити руському народу в небагатьох словах лише саме важливе. Місія бажає зробити свій посильний внесок у справу відродження стародавніх традицій українського (староруського) місіонерства. Ми намагатимемось аби в Україні з часом знову відродились справжні традиції історичних Українських Братств часів Козаччини, метою котрих було б збереження і розповсюдження древньо-християнської монашеської мудрості поза всякими церковними розділеннями, для усіх православних юрисдикцій, котрі бажають чути проповідь слова Божого українською мовою. Місія намагатиметься з Божою допомогою бути істинним духовним Маяком на шляху до пізнання Істинно – Православних Ідеалів для усіх добрих християн, котрі шукають Істинну Христову Церкву. Вважаємо, що нам усім необхідно зорієнтуватись на кращі традиції заповітної Руської Православної Зарубіжної Церкви, на Її вічні духовні ідеали, а також на кращі духовні традиції Істинно – Православних Церков аби наш український церковний корабель мав надалі духовно-вірний напрямок розвитку! Місія прагне направити усіх патріотично налаштованих християн, в правильне церковно-православне русло, аби надалі не ганьбились святі традиції українського народу і українська церковно-патріотична справа. Водночас Свято – Мефодіє – Кирилівська Українська Православна Духовна Місія має бажання заявити про своє повне відмежування від анафематствуваного святими Отцями богомерзького Екуменізму і засудженого Катакомбною Церквою і Руською Зарубіжною Церквою лукавого Сергіанства. Аби ніхто не звинуватив членів Місії в шовінізмі і ультра - націоналізмі наша Місія свідомо відмежовується від псевдо-церковного «горе патріотизму» і свідомо засуджує підступну єресь Філетизму[1]! Водночас вважає своїм обов’язком поширювати серед нашого народу здорові національно – патріотичні настрої і любов до багатостраждальної нашої Батьківщини – України. Місія розповсюджуватиме серед усіх народів і націй, котрі вважають Україну своєю Батьківщиною, корисну інформацію, про чисті православні народні традиції нашого народу[2], незатьмарені сучасним псевдо-духовним і побутовим нео-язичництвом, аби серед усіх українців панував істинно – християнський лад. Про свої патріотичні уподобання скажемо словами видатного українського історика Д. І. Багалія: « Хай вільно проживають на Україні усі нації; хай усяка живе по – свойому … бо національний грунт потрібен для кожної. А українська культура нехай шириться поміж українцями і хай про її поширення ТУРБУЮТЬСЯ І ПІКЛУЮТЬСЯ ДІТИ УКРАЇНИ – усі, хто ЛЮБИТЬ СВІЙ НАРІД І БАЖАЄ ЙОМУ ДОБРА, бо ЧУЖІ за се НЕ ВІЗЬМУТЬСЯ. Нехай усім народам живеться вільно на Україні, але нехай нові поселенці на Україні пам’ятають, що НЕ МОЖЕ БУТИ ЗНЕВАЖЕНИЙ НА СВОЇЙ РІДНІЙ ЗЕМЛІ ( як се було раніше) ТОЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАРІД, КОТРИЙ ЗАСЕЛИВ ЇЇ, ЗАХИСТИВ ОД ВОРОГІВ і довгі часи ПОЛИВАВ СВОЇМ ТРУДОВИМ ПОТОМ». Також буде доцільно висловити наші національні і церковно-патріотичні уподобання словами видатного подвижника благочестя, архімандрита Корнилія Мюнхенського, котрий подвизався у середині XX – го століття в Німеччині, в лоні РПЦЗ. Вже на смертному одрі, уже нетвердою рукою, отець Корнилій написав передмову до №2 –го збірки «Православноє Дєло»: «Сто років тому французький письменник, Віктор Гюго, в тривозі за французів, відірваних в Ельзасі і Лотарингії, писав, що народ до тих пір тримає в руках ключ від своїх кайданів, доки зберігає свою мову. Так було в його нестрашний час. По іншому зараз. Збереження мови недостатньо для того, аби спасти народ і зберегти його у вірності національній культурі. І сучасні поневолювачі це добре знають. Дозволяючи поневоленим народам розмовляти на любій мові, вони зазіхають на більше, ніж мова. Відрив від святині, від віри народної – ось що дробить духовні кістки і перетворює людей в дещо м’яке і таке, що розбігається. Доколє, Господі? До тих пір, доки народ всім єством не потягнеться до Святинь, не згадає віру народну, споконвічну православну, як вищу цінність, котра колись створила Росію[3] і єдину, котра може її відродити. І тоді впадуть кайдани». Трагічні події першої половини ХХ століття повністю зруйнували колишню систему Помісних Православних Церков. Древні Патріарші престоли нині зайняті таємними і явними єретиками – екуменістами, а істинно – православні християни розділені на безліч груп, котрі протиборствують одне одному і до нині продовжують дробитись. «Обставини сильно схиляються до зруйнування Церков» - « загальний стан Церкви уподібнюється … старому одягу, котрий легко роздирається з найменших причин» - Свят. Василій Вел. Як тут не впасти у відчай? « З чим порівняти нинішній стан?... Цей неспокій Церков чи не лютіше за усяке морське хвилювання?... Один на одного учиняючи напад, один одним буваємо скинуті. Кого не скинув противник, того уражає захисник! Якщо ворог скинутий і впав, то робить наступ на тебе колишній твій заступник… і зло, здається, вкоренилось до того, що стали ми нерозумні неначе безсловесні тварини; бо вони, якщо однієї природи, живуть одним стадом, а у нас жорстока війна з нашими домашніми» - Свят. Василій Вел., «Про Святий Дух», розд. 30, параграфи 76, 77 і 78 (PG. 32: 209В, 212В, 213А і 216С); Творіння… Василія Великого, вид. «Паломник», Москва, 1993 р. «Нам здається, - писав Святитель Василій Великий Свят. Петру Олександрійському, - що із – за гріхів наших ніщо у нас не йде правильно» - Свят. Василій Вел., Листи, кн. 2, № 366: «Петру Олександрійському», парагр. 2 (PG. 32: 993 В). В час нашої великої загально - церковної розрухи і духовного занепаду будемо пам’ятати також і слова підбадьорення, що були сказані ще шістнадцять століть тому Святителем Іоанном Златоустом, Патріархом Константинопольським: « Бажаю вилікувати рану твого смутку і розсіяти думки, котрі збирають цю хмару скорботи. Що, насправді, засмучує твій дух, чому ти журишся і уболіваєш серцем? Тому що сувора і похмура ця буря, котрій піддались Церкви? Тому що усе перетворила вона у безмісячну ніч, і день за днем все більше підсилюється, заподіюючи важкі корабельні катастрофи? Тому що росте загибель вселеної? Знаю це і я, та і ніхто не буде заперечувати цьому. Якщо бажаєш, я зображу навіть тобі і картину того, що тепер відбувається, аби зробити для тебе зрозумілими теперішні сумні події. Ми бачимо, що море бурхливо здіймається від самого дна; одні корабельники плавають на поверхні вод мертві, інші пішли на дно; корабельні дошки розв’язуються, вітрила розриваються, щогли розломлюються, весла повипадали з рук гребців; кормчі сидять не біля керма, а на палубах, обхвативши руками коліна, і лише ридають, голосно кричать, плачуть і нарікають про свій безвихідний стан: вони не бачать, а ні неба, а ні моря, а всюди лише таку глибоку, безпросвітну і похмуру пітьму, що вона не дозволяє їм помічати навіть і тих хто знаходиться поблизу; лунає гучне рокотіння хвиль, і морські тварини звідусіль кидаються на плавців. Але проте до якої пори, гнатися нам за недосяжним? Яку б подібність не знайшов я для теперішнього лиха, слово слабне перед ним і замовкає. Проте, хоч я і бачу все це, я усе ж таки не втрачаю надію сподіваючись на кращі обставини, пам’ятаючи про Того Кормчого всього цього, Котрий не мистецтвом отримує верх над бурею, але єдиним помахом припиняє хвилювання моря. Якщо ж Він робить це не з самого початку і не негайно, то тому, що такий у Нього звичай: не припиняє небезпеки на початку, а вже тоді, коли вони збільшаться і дійдуть до останніх меж, і коли більшість загубить уже всяку надію, - тоді – то Він, нарешті, звершує дивовижне і неочікуване, проявляючи і власну Свою могутність, і привчаючи до терпіння тих хто наражається на небезпеки. Отож, не падай духом…». Святитель Божий Філарет ( Вознесенський), ІІІ – й Первоієрарх Руської Православної Зарубіжної Церкви залишив нам свій заповіт: « Тримай, те, що маєш…!». Інший подвижник Руської Зарубіжної Церкви, американський православний монах о. Серафім (Роуз), ієромонах Платинський нас попереджає: « Уже пізніше, а ніж ви думаєте!».

[1] Філетизм – єресь, церковний націоналізм, котрий сповідує зверхність і неповноцінність християнських націй і ставить вище національні почуття над церковними переконаннями.
[2] Про наші національні і церковно-патріотичні уподобання буде висвітлено зокрема у №2 «Свято-Мефодіє-Кирилівського Місіонерського Листка», а також і у подальших номерах.
[3] В нашому випадку Україну, але це ж саме стосується і сучасних Росії і Білорусі, а також інших країн на усіх просторах СНД.

Українська Православна Духовна Місія

Меню сайту

Календар

Наше опитування

Друзі сайту

Статистика

Пошук