Українська Православна Духовна Місія

ПОСТАНОВА  

Святішого Патріарха,

Священного Синоду і Вищої Церковної Ради 

Православної Російської Церкви
від 7/20 листопада 1920 року за № 362

По благословенню Святішого Патріарха, Священний Синод і Вища Церковна Рада у об’єднаній присутності мали розсуд про необхідність, до додатково наданих уже в циркулярному листі Святішого Патріарха вказівок на випадок припинення діяльності єпархіальних Рад, надати єпархіальним Архієреям такі ж вказівки на випадок порушення спілкування єпархії з Вищим Церковним Управлінням або припинення діяльності останнього і на підставі бувшого розсуду, ухвалили:  

Циркулярним листом від імені його Святішиства надати єпархіальним Архієреям для керівництва в потрібних випадках нижчезазначені вказівки:
1) У випадку, якщо Священний Синод і Вища Церковна Рада з яких-небудь причин припинять свою церковно-адміністративну діяльність, єпархіальний Архієрей за руководственими по службі вказівками і за розрішенням справ, по правилам, що належать до Вищого Церковного Управління, звертається безпосередньо до Святішого Патріарха або до тієї особи або установи, котра буде Святішим Патріархом для цього вказана.
2) У випадку, якщо єпархія, внаслідок пересування фронту, змінення державного кордону і т. ін. опиниться поза всякого спілкування з Вищим Церковним Управлінням або саме Вище Церковне Управління на чолі із Святішим Патріархом припинить свою діяльність, єпархіальний Архієрей негайно входить в зношення з Архієреями сусідніх єпархій на предмет організації вищої інстанції церковної влади для декількох єпархій, що перебувають в однакових умовах (чи у вигляді Тимчасового Вищого Церковного Уряду або митрополичого округу чи ще інакше).
3) Піклування про організацію Вищої Церковної Влади для цілої групи що опинилися у становищі, вказаному в п. 2 єпархій складає неодмінний обов’язок старішого в означеній групі по сану Архієрея.
4) У випадку неможливості встановити зношення з Архієреями сусідніх єпархій і надалі до організації вищої інстанції церковної влади, єпархіальний Архієрей приймає на себе всю повноту влади, наданої йому церковними канонами, приймаючи всі міри до упорядкування місцевого церковного життя і, якщо видасться за потрібне, до організації єпархіального управління, відповідно до умов що склались, вирішуючи усі справи, котрі надані канонами архієрейській владі, при сприянні існуючих органів єпархіального управління Єпархіальних Зборів, Ради і інше або знову організованих); у випадку ж неможливості утворити вищеозначені установи – одноосібно і під своєю відповідальністю.
5) У випадку, якщо становище речей, вказане в п. п. 2 і 4, прийме характер тривалий і навіть постійний, в особливості при неможливості для Архієрея користуватися сприянням органів єпархіального управління найбільш доцільною (в сенсі утверджування церковного порядку) мірою видається розділення єпархії на декілька місцевих єпархій, задля чого єпархіальний Архієрей:
а) надає Преосвященним своїм вікаріям, що користуються нині, згідно Наказу, правами напівсамостійних, всі права єпархіальних Архієреїв, з організацією при них управління, відповідно до місцевих умов і можливостей;
б) засновує, по соборному розсуду з іншими Архієреями єпархії, по можливості, у всіх значних містах своєї єпархії нові архієрейські кафедри з правами напівсамостійних або самостійних.
6) Розділена вказаним в п. 5 чином єпархія утворює із себе на чолі з Архієреєм головного єпархіального міста церковний округ, котрий і вступає в управління місцевими церковними справами згідно канонам.
7) Якщо в становищі вказаному в п. п. 2 і 4, опиниться єпархія, що позбавлена Архієрея, то єпархіальна Рада або, при її відсутності, клір і миряни звертаються до єпархіального Архієрея найближчої чи найбільш для них доступної за зручністю спілкування єпархії, і означений Архієрей або командирує для управління вдовствуючої єпархії свого вікарія чи сам вступає в управління нею, діючи у випадках вказаних в п. 5 і у відношенні цієї єпархії згідно п. п. 5 і 6, причому при відповідних даних вдовствуюча єпархія може бути організована і в особливий церковний округ.
8) Якщо з яких-небудь причин запрошення від вдовствуючої єпархії не надійде, єпархіальний Архієрей, вказаний в п. 7 і за власним почином приймає на себе про неї і її справи піклування.

9) У випадку крайньої дезорганізації церковного життя, коли деякі особи і парафії перестануть визнавати владу єпархіального Архієрея, останній, перебуваючи в становищі, вказаному в п. п. 2 і 6, не складає з себе своїх ієрархічних повноважень, але організує із осіб, що залишились йому вірними, парафії і із парафій – благочиння і єпархії, надаючи, де треба здійснювати богослужіння навіть в приватних будинках і інших пристосованих до цього приміщеннях і перервавши церковне спілкування з неслухняними.

10) Усі прийняті на місцях, згідно теперішнім вказівкам заходи, згодом, у випадку відновлення центральної церковної влади, повинні бути поданні на затвердження останньої. 

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

СВЯТІШИЙ ПАТРИАРХ, СВЯЩЕНИЙ СИНОД
І ВИЩА ЦЕРКОВНА РАДА
ПРАВОСЛАВНОЇ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ

Постанова 30 вересня (13 жовтня) 1921
№193

З благословення Святішого Патріарха, Священий Синод і Вища Церковна Рада, в з'єднаній присутності, слухали: доповідь Вищого Руського Церковного Управління закордоном, від Липня ц/р за № 478,
1) про заснування для зміцнення взаємного зв'язку між зарубіжними церквами, єпархіями і громадами (общинами) Московського Патріархату Вищого Церковного Управління закордоном з підпорядкуванням цього органу безпосередньо Святішому Патріарху,
2) про заснування посади намісника Святішого Патріарха закордоном, котрим повинен бути головуючий в зазначеному Вищому Церковному управлінні і
3) про скликання на 1 Жовтня ст. стилю закордонних зборів Російської Церкви

УХВАЛЕНО: 1) З причини недоцільності підпорядкування існуючому закордоном Вищому Церковному Управлінню Руської Церкви всіх православних церков і громад Московського Патріархату за межами Радянської Росії, залишити це Управління з колишніми його повноваженнями, без поширення сфери його дій на православні церкви в Польщі, Фінляндії, Естонії, Латвії та Литві, корті зберігають існуючий у них нині образ церковного управління, 2) клопотання про заснування посади намісника Святішого Патріарха закордоном, як нічим не викликане, також відхилити, і 3) повідомлення про скликання Собору руських православних закордонних церков що був передбачений на 1 жовтня ст. ст. взяти до відома. Про що повідомити Преосвященнішого Митрополита Антонія.

Патріарх Тихон,

Митрополит Євсевій,

Архієпископ Никандр,

Єпископ Серафім,

Єпископ Алексій,

протоієрей А. Станіславський,

І. Громогласов,

П. Лапин.
Керуючий канцелярією П. Гур'єв.

Діловод: Н. Нумеров


З питання про підпорядкування закордонному Церковному Управлінню церков у Польщі, Фінляндії, Естонії, Латвії та Литві.


(Слідча справа Патріарха Тихона. Збірник документів. За матеріалами Центрального архіву ФСБ РФ. Православний Свято-Тихоновський богословський інститут. М., 2000, с. 695).

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++