Українська Православна Духовна Місія

Різдвяна енцикліка митрополита Григорія (Бабунашвілі), Бостонського, Первоієрарха СПЦПА (HOCNA). Ч. 3.

І далі:

«Правосуддя не належить до християнського образу життя, і про це немає вказівок у вченні Христа. Радуйтесь з тими, хто радіє і плачте з з тими, хто плаче; бо це ознака прозорої чистоти. Страждати з хворими і оплакувати грішників; з тими, хто розкаюється, радій ... не докоряй никому, не ображай нікого, навіть тих, котрі живуть дуже злобно.

Різдвяна енцикліка митрополита Григорія (Бабунашвілі), Бостонського, Первоієрарха СПЦПА (HOCNA) Ч. 2.
Тут ми підходили до критичної точки: він мав намір зробити це тайно, аби не надавати її становищу розголосу. Якщо б Йосиф обнародовав припущене прелюбодіяння, Марії загрожувала би смерть. Саме для того, аби цього не сталося, Йосиф вирішив приховати її таємницю. Ось чому євангеліст називає його праведным. В Євангелії його хвалят не за те, що він дотримувався закону, а за порушення закону в цьому питанні!

Різдвяна енцикліка митрополита Григорія (Бабунашвілі), Бостонського, Первоієрарха СПЦПА (HOCNA) Ч. 1.

«Йосифе, скажи нам: / як Діву, Котру взяв ти зі Святилища, / вагітною приводишь в Віфлеєм?" / "Я," – говорить він, – "пророків дослідив / і, откровення отримав через Ангела, переконався, / що Бога народить Марія невимовно; / Йому на поклоніння волхви зі Сходу прибудуть, / з дарами дорогоцінними служіння звершуючи". / Нас ради, Господи, / що воплотився, слава Тобі!». (Тропар на Славі: гл. 3, Царські часи за 25 грудня, служба 3- часу)[1]

Сигіліон Патріарший і Синодальний від 20 Листопада 1583 року (з анафемою послідовникам Григоріанської пасхаліі і місяцеслова).

Сигіліон

(Указ або окружне послання) Патріарший і Синодальний.

Ієремія милістю Божою Архієпископ Константинопольський - Нового Риму і Вселенський Патріарх.

Так як знову Церква старого Риму, немовби радіючи марнославству своїх астрономів, необачно змінила чудові постанови про священну Пасху, що звершуються християнами, що ухвалені і визначені 318-ю святими отцями святого і Вселенського Собору 1-го Нікейського, що шануються християнами всієї землі і котрі святкуються як визначено, - заради цього стає причиною соблазнів. Бо перед нашою Мірністтю постали мужі-вірмени, питаючи щодо практики святкування, тому що і вони примушуються прийняти ці нововведення.

Релігійні чинники народження Козацької України

Сергій Шумило. Чернігів-Київ. (РІПЦ)

Шлях доброї незгоди

Лист – Сповідання православної віри

Короткі відомості про старця Саву з келії Святителя Миколая на Капсалі, Афон.

Високоповажний старець отець Сава спочатку слідував політиці дев’ятнадцяти керуючих монастирів на Афоні, котрі вважали, як і багато хто, що на деякий час потрібно робити певні поступки в питаннях віри.      

І так як він був доброчесний, щирий і благонамірений, то багато отців, котрі нещодавно прибули на Афон, - так званні «нові святогорські* отці», які перебувають у спілкуванні з екуменістами і поминають Константинопольського патріарха, - часто відвідували старця. Вони ставили його як приклад своїм учням і незмінно повторювали, що, якщо відокремлення зилотів і їхні протести є правильними, чому тоді доброчесний отець Сава не пішов за ними?                                            

Але коли в грудні 1987 року Константинопольський патріарх Димитрій* співслужив з римським папою, старець Сава повстав – його душа не могла більше переносити перебування в такій явно екуменічній церкві. Разом з іншими подвижниками він протестував і відокремився від усієї решти отців на Афоні, котрі слідують політиці дев’ятнадцяти монастирів. Він не ходив до церкви ні в жоден з цих монастирів, ні в келії чи скити, котрі були у спілкуванні з ними.    

Пам'ятка православного християнина.

Пам'ятай: ти син (дочка) Православної Церкви. Це не порожні слова. Пам'ятай до чого це тебе зобов'язує.

РОЗКОЛ БЕЗ РОЗКОЛУ – ТАКЕ БУВАЄ?

У «Символі віри» сказано, що Церква єдина. За вченням церковним, коли порушується єдність віри, стається розкол. Самий відомий випадок – великий розкол 1054 року, що ознаменував остаточне догматичне і канонічне розділення православного Сходу і римо-католицтва. Церковні канони (що містяться в «Кормчої Книзі») визначають таку ситуацію як втрату благодаті спільнотою що відпала. Православна точка зору була у тому, що «латиняни» відпали від Церкви, а самі латиняни вважали у свою чергу схизматиками візантійців, руських, сербів та інші Православні помісні Церкви. 

Архієпископ Аверкій (Таушев), Сіракузький і Троїцький, Джорданвілльський Златоуст. 

Сутність посту і сучасне нерозуміння посту.

Настає Великий Піст. Св. Церква радісно співає: «Возсія вєсна постная!» «Радостно пріімєм, вєрнії, богодохновєноє завєщаніє поста…» «Постноє врємя свєтло начнєм!...». Але ледве чи не більшість сучасних християн навіть не розуміють, з приводу чого радіти і у чому саме міститься істинний піст.  

Багато хто, дуже багато хто, в наш час вважають, що сутність посту складається в забороні вкушати скоромну їжу, тобто: м'ясо, молоко, сир і яйця і не розуміють, який смисл в такій забороні. Любителі ситно і смачно поїсти навіть обурюються на Церкву, навіщо вона це встановила, кажучи, що «це ні до чого, ні нащо не потрібно», що «чи не все рівно, що їсти», і на ділі відкидають піст, цілковито ігноруючи його і зовсім не дотримуючись посту. Рідко-рідко в наші дні хто радіє приходу посту і поститься, особливо по-справжньому, як цього вимагає устав церковний.