Архієпископ Аверкій (Таушев), Сіракузький і Троїцький, Джорданвілльський Златоуст.
Сутність посту і сучасне
нерозуміння посту.
 Настає Великий Піст. Св. Церква радісно співає: «Возсія вєсна постная!» «Радостно пріімєм, вєрнії, богодохновєноє завєщаніє поста…» «Постноє врємя свєтло начнєм!...». Але ледве чи не більшість сучасних християн навіть не розуміють, з приводу чого радіти і у чому саме міститься істинний піст.
Багато хто, дуже багато хто, в наш час вважають, що сутність посту складається в забороні вкушати скоромну їжу, тобто: м'ясо, молоко, сир і яйця і не розуміють, який смисл в такій забороні. Любителі ситно і смачно поїсти навіть обурюються на Церкву, навіщо вона це встановила, кажучи, що «це ні до чого, ні нащо не потрібно», що «чи не все рівно, що їсти», і на ділі відкидають піст, цілковито ігноруючи його і зовсім не дотримуючись посту. Рідко-рідко в наші дні хто радіє приходу посту і поститься, особливо по-справжньому, як цього вимагає устав церковний. Більшість або просто ніяк не рахуються з постом або видумують для свого не постування всілякі вибачення і виправдання, аж до якихось нібито непереборних труднощів діставати і приготовляти пісну страву. Ми не говоримо тут про тих, хто за станом свого здоров’я, по немочі або по хворобі, не можуть поститися: таких і церковно-канонічні правила і святі отці-подвижники звільняють від посту.
Але важливо знати і пам’ятати те, що істинний піст і не складається лише в одному тілесному утримані. Груба помилка думати, ніби сутність посту міститься лише в не вкушанні скоромної їжі. Церква не тільки ніколи так не учила, а учила завжди і учить прямо-протилежному: а саме, що з тілесним постом неодмінно повинен бути поєднаний піст духовний, і він-то, цей піст духовний і містить в собі саму сутність посту – те саме, для чого і встановлений Церквою піст.
«От брашен постящися, душе моя, і страстєй нє очістівшися, всує радуєшися нєядєнієм: аще бо нє віна ті будєт ко ісправлєнію, яко ложная вознєнавідєна будєши от Бога, і злим дємоном уподобішася, ніколіже ядущим» (на стиховні, стихира середи сирної), тобто: «якщо ти утримуєшся від їжі, а від страстей не очищаєшся, то ти дарма радієш неядінню: якщо твій піст не послужить тобі до виправлення твого життя, то в очах Божиїх ти виглядатимеш обманщиком-лицеміром і уподібнишся злим демонам, котрі ніколи не їдять».
Ось тому-то і великий святитель нашої Російської Церкви св. Тихон Задонський прямо говорить, що один тілесний піст без посту духовного «нічтоже єсть», тобто не має ніякого значення.
Уже звідси можна бачити, наскільки безпідставна ходяча думка, ніби Церква бачить весь сенс посту в невживанні м’яса, сиру, молока, масла, яєць, і цим піст ніби обмежується.
Тілесний піст, для тих, хто може витримати його по всій суворості, надзвичайно важливий, корисний і потрібен, але тільки як потужний підсобний засіб для головного – посту духовного. Бо ціль посту – приборкання плоті, в котрій корениться гріх, а окрім того – смиренне підкорення себе Церкві, послушаніє їй. Наша життєва задача – викоренення гріховних страстей: сластолюбства, користолюбства і гордині, від котрих походять і всі інші багаточисельні страсті, котрі охоплюють (обурівають) падку на гріх людину і котрі слугують причиною зла в світі і незчисленних бід для людини, що роблять ще тут на землі життя її передвір’ям пекла, і в кінцевому результаті котрі призводять його до смерті тілесної, котра являється відплатою за гріх (Римл. 6, 23), а згодом – і до ще більш страшної – смерті духовної.
«Мудрованіє бо плотскоє[1] смєрть єсть», учить нас Слово Боже, «а мудрованіє духовноє[2] живот[3] і мір. Занє[4] мудрованіє плотскоє вражда на Бога: закону бо Божию нє покаряєтся, ніже[5] бо может. Сущії же во плоті Богу угодіті нє могут» (Римл. 8, 6-8).
Ось для того, аби упокорити і приборкати занадто міцну і здорову плоть, котра спроможна пригноблювати і поневолювати собі дух, і призначається піст тілесний, але сутність посту не в ньому, а в пості духовному – приборкані і викоріненні гріховних страстей. Про це ясно співає Церква у своїх глибоко повчальних піснеспівах першої седмиці Великого посту.
«Постящеся, братіє, тєлєснє, постімся і духовнє…»[6].
Як же це «духовнє»?
А ось як: «разрєшим[7] всякій союз нєправди, расторгнєм стропотная[8] нуждних[9] ізмєнєній, всякоє спісаніє нєправєдноє раздєрєм, дадім алчущим хлєб, і ніщия безкровния ввєдєм в доми, да пріімєм от Хріста Бога вєлію мілость» (стихира на вечірні в середу).
Ще зрозуміліше і виразніше говорить про цей духовний піст стихира на вечірні у понеділок: «Постімся постом пріятним, благоугодним Господєві: істіний пост єсть злих отчуждєніє[10], воздєржаніє язика, ярості отложеніє[11], похотєй отлучєніє, оглаголанія, лжи і клятвопрєступлєнія. Сіх оскудєніє, пост істіний єсть і благопріятний».
Здається, тут достатньо зрозуміло сказано і не вимагає роз’яснень, у чому саме складається істинний піст, чи піст духовний? У відчуженні душі від усякого зла.
Звичайно, це завжди повинен робити всякий істинний християнин, але багато хто в суєті світу і в служінні своїм страстям забувають про це, і ось св. Церква Великим постом особливо сильно і переконливо нагадує про це, закликаючи до покаяння і до боротьби зі злом, джерелом котрого являються гріховні страсті.
Отже, якщо ти дійсно не можеш, не в силах поститися постом тілесним, то постись хоча б постом духовним, що для кожного цілком доступно і будеш посником, котрого саме і бажає бачити св. Церква, бо «пост нє ошаяніє (воздєржаніє) брашен точію совєршим, но всякія вєщєствєния страсті отчуждєніє… » (стихира на вечірні у вівторок).
А тому, хто поститься самим суворим тілесним постом, зовсім нічого не вкушаючи, але в той же час не бореться зі злими почуттями у своїй душі, дає волю своєму язику злословить ближніх і празнословить[12], вносячи неспокій[13] і спокуси[14], підбурюючи інших на творення зла, роздратовується і гнівається на ближнього, доходячи до стану злобної ярості, віддається похотям об’їдання, пияцтва і блуду, зводить наклеп і обмовляє ні в чому неповинних людей, бреше на кожному кроці і переступає надані клятви[15], - піст такої людини зовсім не є піст, а лише фарисейське лицемірство.
Як часто в наш час зустрічаються саме такі люди, котрі або зовсім ніяк не бажають поститись або постяться одним тілесним постом, величаються ним перед іншими, котрі слабо або погано постяться, і ублажають самі себе, як «праведників», шукаючи похвалу і з марнославною насолодою приймаючи цю похвалу від інших!
До цих останніх повністю можна віднести викривальні[16] слова Господа Іісуса Христа, навернені до фарисеїв:
«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь пофарбованим гробам, котрі зовні здаються красивими, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти: так і ви за зовнішністю здаєтесь людям праведними, а всередині сповнені лицемірства і беззаконня» (Матф. 23, 27-28).
Не добре бути такими фарисеями, але, з іншого боку, недобре і порушувати піст, боячись обвинувачень у фарисействі, як це часто трапляється в наш вік легковажного безвірря. Адже тепер дуже розповсюджено обвинувачення в «фарисействі», навіть там, де в дійсності має місце щире благочестя і прагнення жити по заповідям Божиїм і уставам св. Церкви.
А щоби уникнути настільки розповсюдженого в наші дні, навіть серед невірних і маловірних, лише в різних варіантах, недуги фарисейства, треба пам’ятати завжди надану нам в притчі про митаря і фарисея настанову Господа про те, що не слід про себе високо думати, засуджуючи і принижуючи інших, а треба постійно упокорювати себе в своїх думках, засуджуючи не інших, а самого себе за свої гріхи. Немає гірше і зловредніш манії величності, котра низводила і низводить на дно пекельне.
«Не думайте про себе більш, ніж повинно думати» (Римл. 12, 3) – так учить нас Слово Боже, а тому:
«Фарисєєва убєжим високоглаголанія, і митарєва научімся висотє глагол смірєних, покаянієм взивающе», як молився митар:
«Боже милостивим будь до мене грішника!».
І з таким внутрішнім душевним настроєм «Постноє врємя свєтло начнєм, к подвігам духовним сєбє подложивше: очістім душу, очістім плоть, постімся якоже в снєдєх от всякія страсті, добродєтєльмі наслаждающєся духа: в ніх же совєршающеся любов’ю, да сподобімся всі відєті всєчестную страсть Хріста Бога, і Святую пасху, духовно радующеся!» (стихира на вечірні в неділю Сиропусну).
Ось це і є справжній піст, котрий призводить нас до миру совісті і духовної радості, чого не розуміє глибоко занурений у злі сучасний світ! А як ми з вами? □
«Православная Русь» №5, 1975 р.
[1] Думки, почуття плотські, суєтні;
[2] Думки, почуття духовні, богоугодні;
[3] Життя;
[4] Тому що;
[5] Навіть ні;
[6] «Коли постимось, браття, тілесно, то будемо поститись і духовно…»
[7] Зруйнуємо;
[8] Кривих, розпусних, морально непотрібних, непорядних;
[9] Скорботних, докучливих, неочікуваних недобрих змін на гірше ;
[10] Переміна життя зі злого, гріховного, на богоугодне ;
[11] Припинення, відкидання злобності, нестриманості у розмовах із ближніми у стані запального гніву;
[12] Пусті розмови, котрі не ставлять перед собою нічого окрім гріховних витрат часу, розмови без усякої достойної мети, розмови котрі ведуться заради боротьби із так зван. «скукою»;
[13] Чвари, все, що порушує мир між братами і сестрами у Христі;
[14] Розколи, єресі і таке інше;
[15] Мається на увазі не клятва у сенсі зароку, що для християн неприпустимо, а лише надання обіцянки, запевнення, чи т.зв. надання слова, в сенсі гарантії;
[16] Облічальні;
|