У категорії матеріалів: 9
Показано матеріалів: 1-9 |
|
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
Різдвяна енцикліка митрополита Григорія (Бабунашвілі), Бостонського, Первоієрарха СПЦПА (HOCNA). Ч. 3.
І далі:
«Правосуддя не належить до християнського образу життя, і про це немає вказівок у вченні Христа. Радуйтесь з тими, хто радіє і плачте з з тими, хто плаче; бо це ознака прозорої чистоти. Страждати з хворими і оплакувати грішників; з тими, хто розкаюється, радій ... не докоряй никому, не ображай нікого, навіть тих, котрі живуть дуже злобно.
Статті |
Переглядів: 238 |
Додав: Зілот |
Дата: 09.01.2019
|
Різдвяна енцикліка митрополита Григорія (Бабунашвілі), Бостонського, Первоієрарха СПЦПА (HOCNA) Ч. 2.
 Тут ми підходили до критичної точки: він мав намір зробити це тайно, аби не надавати її становищу розголосу. Якщо б Йосиф обнародовав припущене прелюбодіяння, Марії загрожувала би смерть. Саме для того, аби цього не сталося, Йосиф вирішив приховати її таємницю. Ось чому євангеліст називає його праведным. В Євангелії його хвалят не за те, що він дотримувався закону, а за порушення закону в цьому питанні!
Статті |
Переглядів: 279 |
Додав: Зілот |
Дата: 09.01.2019
|
Різдвяна енцикліка митрополита Григорія (Бабунашвілі), Бостонського, Первоієрарха СПЦПА (HOCNA) Ч. 1.
 «Йосифе, скажи нам: / як Діву, Котру взяв ти зі Святилища, / вагітною приводишь в Віфлеєм?" / "Я," – говорить він, – "пророків дослідив / і, откровення отримав через Ангела, переконався, / що Бога народить Марія невимовно; / Йому на поклоніння волхви зі Сходу прибудуть, / з дарами дорогоцінними служіння звершуючи". / Нас ради, Господи, / що воплотився, слава Тобі!». (Тропар на Славі: гл. 3, Царські часи за 25 грудня, служба 3- часу)[1]
Статті |
Переглядів: 271 |
Додав: Зілот |
Дата: 09.01.2019
|
Релігійні чинники народження Козацької України Сергій Шумило. Чернігів-Київ.
(РІПЦ)
 У середньовічній Європі
інколи
часто межі приналежності тих чи інших племен до того чи іншого народу визначались межами поширення тої чи іншої помісної церковної юрисдикції на певні терени. Саме так було, зокрема, на Русі, де всі племена (незалежно від етнічного походження) після навернення до християнства і введення їх до юрисдикції Руської Церкви починали вважатися приналежними до руської народності.
Як справедливо зауважує з цього приводу проф. В.Ричка, «у другій половині ХІІІ-ХІV ст. зберігалася конфесійна єдність всієї території Київської Русі, що живила у масовій свідомості уявлення про неї як про єдине етноконфесійне й політичне утворення» [Ричка В. «Київ – другий Єрусалим» (з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі). – К.: Інститут історії України НАНУ, 2005. – С.216].
Водночас, саме цей вплив меж церковної юрисдикції з часом призвів до народження двох різних і одночасно споріднених народів – українського та російського. Початком такого розділення у до того духовно єдиному народі став розкол у Руській Церкві в XV ст. на дві окремі митрополії – Київську і Московську.
Розкол у Руській Церкві стався в результаті прийняття митрополитом-греком Ісидором, слідом за Константинополем, Флорентійської унії з католицьким Римом 1439 р. До того часу землі як Києво-Литовської Русі, так і Московської Русі, були об’єднані під омофором єдиного Митрополита Київського і всея Русі. Одиничні, локальні випадки обрання окремих митрополитів у Литві чи Московії глобально на ситуацію не впливали. Ситуація кардинально змінилася після подій Флорентійської унії.
Статті |
Переглядів: 388 |
Додав: Зілот |
Дата: 07.05.2013
|
Іван Воробйов
РОЗКОЛ БЕЗ РОЗКОЛУ – ТАКЕ БУВАЄ?
У «Символі віри» сказано, що Церква єдина. За вченням церковним, коли порушується єдність віри, стається розкол. Самий відомий випадок – великий розкол 1054 року, що ознаменував остаточне догматичне і канонічне розділення православного Сходу і римо-католицтва. Церковні канони (що містяться в «Кормчої Книзі») визначають таку ситуацію як втрату благодаті спільнотою що відпала. Православна точка зору була у тому, що «латиняни» відпали від Церкви, а самі латиняни вважали у свою чергу схизматиками візантійців, руських, сербів та інші Православні помісні Церкви.
Але в історії Церкви бувають ситуації, коли єдність віри зберігається, і відбувається тільки зовнішнє, адміністративне розділення, коли розрив спілкування не тягне за собою втрату благодаті однією із сторін. Що відбувається тоді, і чи багато було таких випадків, щоб вважати цю ситуацію регулярною?
Наведемо цікавий список, складений православним істориком з Англії Володимиром Моссом.
Статті |
Переглядів: 854 |
Додав: Зілот |
Дата: 14.08.2012
|
ЧАС ПІДМІНИ
Ми живемо у страшнi часи пiдмiни та iмiтацiї, коли багато понять втрачають своє iстинне значення. У своєму iстинному значенні вони для свiту цього не являють собою цiнність. До крайності занепало істинне дiлання, вичерпались і невдавані цінителі, і ті, хто невдавано потребують у такому дiлання.
Криклива реклама, для того, щоб увiйти в довiру споживача, намагається підмазатись пiд який-небудь усiма визнаний авторитет, переважно минулого часу. Це можна побачити і в поверненні назв газет, журналiв, магазинiв, фiрм i т. п. Світ знає, що сучасні виробництва і заклади не мають достатньої ваги у порівнянні із своїми добросовісними предками, тому для успіху використовується личина древності, старовини. Підганяються назви, знаходиться спадкоємний зв’язок, повторюється форма, копiюються символи. Без "орденiв”, "медалей”, "зiрок” i "корон” не обходиться ні жодне "серйозне” підприємство. Пiсля бомбардування почуттiв сприйняття рекламою здається, що доторкнувся до чогось мертвого й холодного...
Статті |
Переглядів: 534 |
Додав: Зілот |
Дата: 23.01.2012
|
Протоієр. Георгій Граббе.
«Акривія і Ікономія».
 В період розвитку єресей і розколів перед церковною владою зажди із більшою чи меншою гостротою постає питання про те, які заходи більш всього доцільно приймати у боротьбі із ними і на захист пастви від їхніх спокус. В одних випадках може бути визнана необхідною суворість, а в інших поблажливість і послаблення. Церква має справу із людськими душами, вона нас виховує, а у справі виховання, окрім загальних принципів, завжди буває необхідність в індивідуальному підході до різних людей і становищ. У 3 правилі VI Вселенського Собору з питань про шлюби духовенства ми знаходимо вказівку на різний підхід до того ж питання: «по цьому предмету, читаємо там, ті хто належать до святішої Римської Церкви пропонували наглядати суворе правило, а підвладні престолу сього Богохранимого і царюючого граду – правило людинолюбності і поблажливості; то ми, отцівськи і разом богоугодно поєднавши і те і інше воєдино, та не залишимо ані кротості слабкою, ні суворості жорстокою, особливо за таких обставин, коли гріхопадіння, по невіданню розповсюджується на чималу кількість людей, згідно постановляємо» і т. д. Вказані в цьому правилі два підходи до питання називаються зазвичай: суворість – акривією, а послаблення – ікономією...
Статті |
Переглядів: 899 |
Додав: Зілот |
Дата: 17.01.2012
|
Інокиня Марфа (Сеніна)[6]
«ГОСПОДЬ ДАВ ТОБІ ГОЛОВУ. ЧОМУ ТИ НЕЮ НЕ КОРИСТУВАВСЯ? або ПРО ПОСЛУШАНІЄ ДУХОВНИМ НАСТАВНИКАМ»[7]
 Знайти духівника! Такою проблемою стурбовано більшість сучасних православних християн. Серед порад новонаверненим, котрі можна знайти в популярній релігійній літературі, на православних сайтах і форумах в інтернеті, або почути усно від православних «зі стажем», неодмінно буде рекомендація аби як можна скоріше знайти духовного отця, старанно молитися Богу, щоб Він послав такого і т. п. Дійсно, для православної людини буває у більшості випадків корисно сповідатися якомусь одному священику і ходити в один храм, а не їздити то туди, то сюди. Адже часто буває, що люди, отримавши від одного священика пораду, що прийшлася їм не до смаку, йдуть до іншого священика, сподіваючись отримати від нього настановлення, більш відповідне їхнім бажанням і часто, таке, що потакає їхнім страстям;
Статті |
Переглядів: 600 |
Додав: Зілот |
Дата: 17.01.2012
|
Історичний нарис про початок святкування дня Різдва Христового.
Святкування дня Різдва Христового належить до числа самих урочистих і самих древніх християнських свят. Первісні християни стали святкувати день Різдва Христового невдовзі після встановлення святкування усіх недільних днів на протязі цілого року. Коли саме почалося святкування Різдва Христового ніхто з отців і істориків Церкви не визначає; стверджують лише, що день цей почали святкувати раніше усіх інших християнських свят і що початок цього святкування міститься у колисці християнства. Найбільше всього займалися дослідженням цього питання отці Церкви ІV століття, але дослідження їхні зводяться лише до наступного: початок святкування дня Різдва Христового приховується в сивій глибині перших віків християнства і витікає з часів апостольських.
На початку ІІ століття святкування дня Різдва Христового уже було святом суспільним, церковним. Раніше інших воно введене в Церкві Антіохійській. За деякими джерелами видно навіть, що це свято остаточно встановлене в 138 р. єпископом Телесфором, що воно належало у той час до перехідних свят, святкувалось то в січні, то в травні і святкувалось переважно в один день з Хрещенням чи Богоявленням...
Статті |
Переглядів: 472 |
Додав: Зілот |
Дата: 10.01.2012
|
|
Меню сайту
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|