Українська Православна Духовна Місія

Різдвяна енцикліка митрополита Григорія (Бабунашвілі), Бостонського, Первоієрарха СПЦПА (HOCNA) Ч. 2.

Тут ми підходили до критичної точки: він мав намір зробити це тайно, аби не надавати її становищу розголосу. Якщо б Йосиф обнародовав припущене прелюбодіяння, Марії загрожувала би смерть. Саме для того, аби цього не сталося, Йосиф вирішив приховати її таємницю. Ось чому євангеліст називає його праведным. В Євангелії його хвалят не за те, що він дотримувався закону, а за порушення закону в цьому питанні! Святой Іоанн Златоустий описує поведінку Йосифа таким чином:

«Та, тим не менше, він був настільки вільним від пристрасті, що не бажав засмучувати Діву навіть в самих незначних випадках. Таким чином, у той час, як тримати її у своєму домі, здавалось порушенням Закону, але викриття і притягнення її до суду примусили б його віддати її на смерть; він не робить нічого з цього, але поводить себе тепер за більш високим законом, ніж Закон ». (За 4 гл. Євангелія від Матфея)[1]

Що це за вище правило? Це Євангеліе, яке вимушене правило милосердя превалювати над правилом справедливістю, на котрому засновувався Закон Мойсея. Старий закон давав заповіді і вимагав покарання за їхнє порушення незалежно від каяття правопорушника. Закон Мойсея був необхідним засобом, щоб відвести ізраїльтян від беззаконня та гріху та прищепити їм почуття справедливості. Тим не менш, це був крок за ще більш досконалим Законом Євангелія, який, замість того, щоб закликати до покарання грішника, закликає проявити співчуття до нього, вимагаючи ще більш високого стандарту доброчесності. Відповідно, праведність Йосифа полягає в наступному: він був співчутливим і милосердним, дотримуючись досконалого закону милосердя, а не недосконалому закону справедливості. Це протистояння між милосердієм і справедливістю чудово проголошено Ісааком Сирином:

«Милосердя і справедливість в одній душі подібні людині, яка поклоняється Богу і ідолам в одному будинку. Милосердя проти справедливості. Справедливість - це равенство парного масштабу, бо воно надає кожному то, на що він заслуговує; і коли воно дає відшкодування, воно не схиляється на одну сторону, є скорботою та жалісттю. Милосердие, з іншого боку, є печалью і жалості, викликаною добротою, і вона співчутливо схиляє людину в напрямку до всього; хто заслуговує на зло, тому не відповідає (злом), і хто заслуговує на добро, того переповнює (з надлишком). Відповідно, якщо в одній частині існує частина справедливості, то в іншій є частина злоби. Як трава і огонь не можуть співіснувати в одному місці, так справедливість і милосердя не можуть перебувати в одній душі. Як піщинка не може урівноважити велику кількість золота, так і порівняння Божого правосуддя, не може урівноважити Його милість»[2].