Апологія старця Сави Святогорця*

Шлях доброї незгоди [1]

Лист – Сповідання православної віри

Короткі відомості про старця Саву з келії Святителя Миколая на Капсалі, Афон.

Високоповажний старець отець Сава спочатку слідував політиці дев’ятнадцяти керуючих монастирів на Афоні, котрі вважали, як і багато хто, що на деякий час потрібно робити певні поступки в питаннях віри.                           

І так як він був доброчесний, щирий і благонамірений, то багато отців, котрі нещодавно прибули на Афон, - так званні «нові святогорські* отці», які перебувають у спілкуванні з екуменістами і поминають Константинопольського патріарха, - часто відвідували старця. Вони ставили його як приклад своїм учням і незмінно повторювали, що, якщо відокремлення зилотів і їхні протести є правильними, чому тоді доброчесний отець Сава не пішов за ними?                                            

Але коли в грудні 1987 року Константинопольський патріарх Димитрій* співслужив з римським папою, старець Сава повстав – його душа не могла більше переносити перебування в такій явно екуменічній церкві. Разом з іншими подвижниками він протестував і відокремився від усієї решти отців на Афоні, котрі слідують політиці дев’ятнадцяти монастирів. Він не ходив до церкви ні в жоден з цих монастирів, ні в келії чи скити, котрі були у спілкуванні з ними.            

Це викликало гнівне обурення всіх, тих, хто поминали Вселенського патріарха: з монастирів і келій до о. Сави стали приходити монахи, щоб переконати його повернутися. Але часті відвідування, котрі були йому лише тягарем, залишались марними.                                                                

В решті решт, старець був змушений відповісти письмово одному ченцеві, котрий часто дошкуляв йому. Цим листом о. Сава дав відповідь усім, хто утискав його, бо вони були добре організовані і застосовували усі можливі засоби, щоб вирвати старця з Православія* і втягнути його в сіті пагубного екуменізму.                                                                                                

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++            

Дорогий отець Нікодим*, благослови!

Під час твого відвідування нашої келії декілька днів тому ти знову повторив свої неправославні догматичні висловлювання, що ми знаходимося поза Церкви, бо не поминаємо патріарха Димитрія. Ти зробив також і деякі інші вислови, заради яких ми відчуваємо себе змушеними написати цей лист для твого цілковитого настановлення, після того як докази і спростування, які ми запропонували тобі під час нашої розмови, порушили твій душевний мир і привели тебе в гнів.                         

 У книзі "Достопам'ятні оповіді отців-пустельників" пишеться, що коли авву Агафона запитали про те, чи він гордяк, блудник і єретик, він відповів позитивно на два перших питання, бо сіє було корисно для його душі, але не погодився з тим, що він єретик, бо єресь являється* відпадінням від Бога[2].                                                

На твою думку, (і згідно всім святогорським монастирям, крім Есфігмена, скиту Св. пророка Іллі [3] і безлічі отців-зилотів ), ми помиляємось і являємось розкольниками. Важко тобі визнати, що Константинопольська патріархія проповідує єресь, бо тоді тобі слід визнати, що перебувати у спілкуванні з цими вовками, а не пастирями, є гідним засудження, або ж слід тобі перестати йти слідом за ними, згідно заповіданому усіма святими отцями і церковними соборами.                                                                                                 

Ти намагаєшся виправдати Фанар, але їхні власні слова і діяння показують, що ти помиляєшся. Даремно ти наводиш думку отця Паїсія [4] і деяких інших, які проявляють поблажливість до теперішнього становища і роблять поступки, кажучи, що вони чинять так «по ікономії», та, коли прийде цьому час (коли нібито Димитрій, як він сказав, увійде в повне спілкування з папою), ви відокремитесь від усього, що порушує вчення святих отців і церковних соборів. Ви глибоко помиляєтеся.          

Що стосується умовлянь декотрих, на які ти посилаєшся, - або старця Паїсія, або твого сусіда о. Ісаака*, або чиїхось інших, котрі стверджують, що Димитрій «правильно преподає* слово істини», хіба можна тобі очікувати, що ми приймемо їх як богоугодні, коли вони абсолютно протилежні православному вченню? І як тільки-но зраджується істина, чи не є більш доречним назвати сіє беззаконням, ніж ікономією, відступленням, пристосовництвом аніж поблажливістю? Ти наполягаєш на своїй позиції, бо старець Паїсій сказав, що «Димитрія підвели його єпископи, і він вчиняє те, чого не бажає»  і що «якщо ми припинимо поминати патріарха, то опинимось поза Церквою» та ще багато іншого, до чого можуть бути віднесенні слова свят. Іоанна Златоуста: «Усі їхні слова безумні і являються* казками для нерозумних дітей!». Ці їхні слова являються* плодом нового богословія*, використаного Фанаром в сумнозвісної Енцикліці 1920 р., в котрій єретики названі «нашими співспадкоємцями Божої благодаті».        

Ти наводиш слова свят. Іоанна Златоуста, що «навіть кров мучеництва не змиває гріха розколу», а також слова свят. Ігнатія Богоносця: «Ніщо серед вас нехай не звершується без єпископа» і робиш висновок, що коли відділяємось від свого єпископа, то стаємо поза Церквою.