Руський Хевронський Патерик
|
| 23.01.2012, 15:09 |
Коротке житіє Ігумена Ігнатія (Ракши), подвижника Хевронського
 Ревнитель Істини і благочестя преподобний Отець наш ігумен Ігнатій (Ракша), походив із простої селянської сім’ї, був родом із України. В святому хрещенні він був наречений ім’ям Іоанн. Під час Другої Світової Війни з хвилею біженців опинився в Німеччині. В той час багато нашого люду вимушено знаходилось за межами своєї рідної землі. Значна частина нашого народу була приречена стати біженцями, вигнанцями із поневоленої нечестивими богоборцями рідної Батьківщини. Раб Божий Іоанн був благочестивим сім’янином. Любив відвідувати службу Божу, старанно дотримувався заповідей Божих і спасительних установлень Святої Православної Церкви. Ще до прийняття святого ангельського чину свідомо підтримував духовний зв'язок із насельниками монастиря Св. преп. Іова, Почаївського, що евакуювався в Німеччину із Ладомірово (Чехословаччина). Був раб Божий Іван вірним прибічником канонічного руського «тихонівського» єпископату, а тому свідомо належав до біженської частини Руської Церкви, до Руської Православної Зарубіжної Церкви. В лютому, березні і квітні 1945 року, коли братство преп. Іова Почаївського, щойно евакуювалось із Ладомирової і перебувало в Баварії, в Фельдштені, а потім в Зондернасі, раб Божий Іван зі своєю дочкою приходили і відвідували монастирські богослужіння. Відрізнявся він молитовністю, скромністю, щиро любив суворий монастирський Устав цієї подвижницької Обителі, котра переважно складалася із колишніх насельників Свято-Успенської Іово-Почаївської Лаври. Згодом, по закінченню війни, раб Божий Іоанн звернувся за дозволом до Високопреосвященнішого Митрополита Анастасія, Первоієрарха Руської Православної Церкви за кордоном, з проханням благословити прийняти йому чернечий постриг. Митрополит Анастасій, котрий сам був по духу істинним ревнителем іночеського житія, благословив о. ігумену Димитрію (Біакай) постригти Івана Ракшу в монашеський чин. Постриг відбувся в Вендлінгені 24 травня/6 червня 1946 року. Новопострижений був наречений Ігнатієм, на честь священномученика Ігнатія Богоносця. Під час постригу, восприємником був о. архідиякон Геласій, колишній монах Києво-Свято-Троїцького Іонинського монастиря. Після війни частина Братії Іово-Почаївського монастиря, на чолі із архімандритом Іовом[1] переїхала на нове постійне перебування в Оберменцінг, (Мюнхен, Німеччина). На той час, ця подвижницька Обитель була духовним вказівником для багатьох тодішніх біженців і згодом поправу св. Обитель стала одним із духовних центрів Руського Зарубіжжя. В цій святій Обителі було багато мужів-монахолюбців, котрі відзначались трудолюбством, молитовністю і жертовним служінням справі Істинного Святого Руського Православія. Невдовзі, з благословення і дозволу настоятеля Обителі, архімандрита Іова, отець Ігнатій поселився в цьому новоорганізованому монастирі, де милістю Божою прожив певний час. Смиренно працюючи на різних послушаніях, о. Ігнатій не раз воздавав хвалу Богу і святому покровителю Обителі, преподобному Іову Почаївському за святий Божий Промисел про його душу. Тут він із старанням проходив різні послушанія. Научаючись важкій духовній науці, терпів разом із братією і нужду і різні скорботи, таким чином пізнавав складне монашеське святоотцівське життя, научався Іісусовій молитві і святому смиренню. Деякий час ніс послушаніє в таборах переміщених особ, т. зван. DP, серед руських людей, своїх співвітчизників, був книгоношею - розносив по таборам книги: Євангеліє і іншу святоотцівську літературу. 3/16 жовтня 1949 року о. Ігнатій був рукоположений в сан ієромонаха. В серединні 1950 років з благословення Архієрейського Синоду РПЦЗ, для заміщення пустуючи духовних вакансій, значна частина його братії від’їжджала в монастирі Святої Землі, а також у Францію і в Англію. Наприкінці 1950 року серед тих, хто мав залишити Св. Обитель був і о. Ігнатій. Він був переведений на служіння в клір Руської Духовної Місії в Ієрусалимі. На новому місці о. Ігнатій старанно трудився на посту економа Місії, доглядав за Ієріхонівськими садами, за ділянкою на Іордані, а потім його піклуванню була доручена велика святиня-Мамврійським Дуб, з храмом при ньому і ділянкою землі. Усі чисельні паломники, що відвідували святі місця, добре пам’ятають надзвичайну привітність і гостинність насельників Обителі біля дубу Мамврійського, гостей Обителі завжди зустрічали з великою прихильністю. Коли приходили паломники, то Отець Ігнатій усіх зустрічав і благословляв образом Божої Матері, копією Курсько-Коріної ікони Божої Матері «Знамення», котру він носив в сумці на грудях. Зустрічав він усіх з розгорнутими обіймами. Зазвичай, коли в Хеврон приїздили групи паломників, то декілька паломників зарання їхало до нього, щоб приготувати для усіх трапезу. На наступний день, коли прибувала група, то зранку звершувалась Божественна Літургія. Багато хто, з паломників сповідався у о. Ігнатія. По закінченню Літургії з хресною ходою всі спускались до св. древа - Дубу Мамврійського. Там о. Ігнатій сам, або разом із духовенством-паломниками служив молебень Пресвятої Троїці. Після цього, потім всі благоговійно прикладувались до стовбура дуба і бажаючі збирали листки і жолуді від дубу на пам'ять, забираючи їх з собою в далекі краї, як велику святиню. Потім після цього йшли всі разом хресною ходою, і з колокольним дзвоном радісно повертались до храму. Після цілування хреста всі направлялись в трапезну, де були накриті великі столи, і всі паломники розміщувались за столами. Отець Ігнатій всіх розсаджував, а потім читав оповідання про зустріч трьох Странників, котрі явились перед святими прав. Авраамом і Саррою біля дубу Мамврійського. Під час читання цих святих біблійних оповідей, о. Ігнатій нерідко не міг стримати духовні емоції, що переповнювали його чисту святу душу і добре богобоязливе серце, в такі миті він плакав. Зазвичай закінчував він читання радісним привітанням паломників, в котрому говорив, що радий прийняти паломників на цьому святому місці, як колись прийняв тут св. Авраам Ангелів у вигляді трьох Странників – Святу Троїцю. І закінчував своє звернення до паломників о. Ігнатій трикратним – «Христос Воскресє!». Багато чад Руської Православної Зарубіжної Церкви приїздили до о. Ігнатія в Хеврон, за духовною утіхою, порадою і з проханням надати своє пастирське благословення. Християни усіх народів і націй, що належали до Святого Православія приходили в скромну Хевронську Обитель з надією знайти тут відповідь на свої складні духовні і житейські проблеми. І тут о. Ігнатій був для багатьох великим помічником і духовним кормчим. Багато було ним обігріто сердець, утішено і наставлено на правильний шлях у житті. За велике смирення і для користі тих, хто потребує духовного спасіння, Бог наділив о. Ігнатія даром прозорливості. Нерідко подвижник давав відповідь людям, ще до розмови про насущну проблему. Давав пораду іноді у жартівливому вигляді, іноді говорив натяком, а іноді говорив абсолютно серйозно і зосереджено. Будучи воістину справжнім духоносним старцем, ніколи не силував виконувати його поради, нікого не поневолював духовно. Сам будучи людиною дуже спокійною і м’якого характеру, завжди жалів людей за їхні духовні слабкості і недосконалості, водночас вимагав відвідувачів бути ревними поборниками Св. Православія і не йти ні на які компроміси із гріхом. Отець Ігнатій був справжнім аскетом і молитвеником за своїх духовних чад, яких у нього було дуже багато в різних куточках світу. Кожен із паломників бажав особисто поговорити з о. Ігнатієм, бажаючи відкрити йому свою душу, отримати від нього наставленя. Звичайно, при великих групах вдавалось не більше 5-10 хвилин поговорити з кожним, але усі виходили від о. Ігнатія духовно ощасливленими, вдячними йому за його наставленя, за його поради, за його святі молитви. Паломники залишали йому записки з іменами для поминовеня, залишали йому пожертвування. Так зав’язався духовний зв'язок, і паломники, по приїзді додому, писали о. Ігнатію листи, підтримували з ним духовний контакт і матеріально допомагали обителі. Щирих поборників Св. Православія і Ідеалів священної боротьби за святоотцівський Юліанський календар завжди з радістю вітав, надаючи їм підтримку словом, бо і сам був переконаним руським зілотом-старостильником. Особливо приділяв увазі питанню вірності Архієрейському Синоду Руської Зарубіжної Церкви і Первоієрарху Митрополиту Філарету. Критично оцінював духовний занепад в лоні тодішнього офіційного Православія, Ієрархія котрого встала на шлях згубного екуменізму і радикального реформування вікових спасительних устоїв Св. Христової Церкви. Нікого не відганяючи від себе, він як добрий Христовий пастир казав людям правду, багатьом це не подобалось. Уникав частих фонографувань «на пам'ять», бо вважав себе недостойним людської уваги. Нині його фотографій збереглось небагато, а на тих, де він був знятий, він завжди сором’язливо у «тіні». Завжди намагався триматись осторонь людської непостійної слави, а тому уникав частих пустих розмов, пліток і ворожнечі між православними з різних істинно-православних юрисдикцій. Душа боліла у нього про те, що Св. Істинне Православіє розрізнене і побито розколами і, що серед одновірців братій немає справжньої любові, а нерідко фарисейство і жадоба до любопрінь між братами бере верх. Одного разу рабу Божому Ісааку, із місцевих новонавернених в Православіє, близькому до о. Ігнатія, сказав жартуючи, вказуючи на сумку, де містились зібрані матеріали: «-Що збираєш? Ну, потім напишеш». Ісаак дуже шанував о. Ігнатія, бо не раз був свідком святості Старця, а тому хотів зберегти для прийдешніх поколінь пам'ять про благодатного мужа, з цієї причини тихенько збирав про нього інформацію (заради майбутнього прославлення святого старця). Батюшка духом прозрів це, але хоч був дуже скромною людиною, та все ж не заборонив Ісааку так робити. Отець Ігнатій зі своїми двома помічниками, а останній час з одним, багато трудились. Вони звершували щоденні богослужіння, нічого не скорочуючи. Крім того вони несли щоденні клопоти про обитель, доглядали за Ієріхонівськими садами: був у них в Хевроні свій сад, город і виноградник. Важко їм було справлятися зі всіма справами, і тому, особливо в останній час, о. Ігнатій наймав румунських паломників, котрі приїздили в Святу Землю на богомілля, а також і тих, хто бажав трохи заробити собі на розходи. Вони працювали у них в городі і в винограднику. Отець ігумен Ігнатій зібрав гроші і добудував купол над дзвіницею, пофарбував і відремонтував дах храму, а потім і всередині храму було проведене пофарбування. Далі, були залиті сходи і площадка перед храмом, була встановлена огорожа із стовпчиками. З боку сусідів була залита висока цементна стіна-огорожа. Отець Ігнатій прожив в Святій Землі (Ізраїлі) приблизно 35 років. В 1950-х – 1980 –х рр.. він був згаданий в документах у складі Руської Духовної Місії в Ієрусалимі, в юрисдикції Руської Православної Зарубіжної Церкви (РПЦЗ) - (в 1955 р. – в сані ієромонаха, в 1964 р. згаданий в сані ігумена). В 1950 –х -1960 –х рр. згаданий, як завідуючий каплицею в саду Місії в м. Ієрихон і каплицею на прибережній ділянці Місії на Іордані (Ізраїль). В 1964 р. згаданий також, як завідуючий церковною ділянкою при Мамврійському Дубі, настоятель собору свв. Праотців в м. Хеврон (Ізраїль). Він мав хороші стосунки з місцевим мусульманським населенням. Його поважали, йому завжди допомагали. Коли діти його зустрічали, то він роздавав їм дрібну монету і цукерки. Хеврон велике місто і в ньому проживають головним чином мусульмани і Обитель при Мамврійському Дубі, це єдиний християнський храм на цю місцевість. Останнім часом о. Ігнатій хворів. Ноги були у нього опухлі, але він, не дивлячись на хворобу, продовжував служити. За проскомідією він вичитував сотні записочок, котрі присилали йому і давали, з проханням святих молитов. І дійсно, він був щирий і старанний молитовник в Святій Землі. Про це можуть свідчити чисельні паломники, що відвідали Святу Землю, а також підтверджують це і грецькі паломники, котрі бували в Хевроні біля дубу Мамврійського і були з радістю і гостинністю прийняті о. ігуменом Ігнатієм і о. Георгієм. Утіхою для о. Ігнатія було те, що Господь поставив його на послушаніє там, де Він Сам явився у вигляді трьох Страників св. прав. Аврааму. І о. Ігнатій радів, що служив в храмі святих Праотців і тому старався наслідувати свв. прав. Аврааму і Саррі в їхньої гостинності[2]. В суботу 12/25 січня 1986 року в Хевроні, в Св. Землі, закінчився земний шлях отця ігумена Ігнатія. Шлях його земного життя, це був шлях ревного служіння Богу, це був шлях подвигу, шлях сповнений всіляких страждань і терпіння, шлях любові до Бога і до ближніх, шлях вірності Господу Іісусу, яко Богу!
Вічна пам’ять старанному труженику в Святій Землі!
Преподобний отче Ігнатіє, моли Бога за нас!
Джерела з котрих використовувалась інформація: «Православная Русь», №2, 1986 р. С.13.
[1] Архімандрит Іов (в миру – Володимир Михайлович Леонтьєв: † 1959) – перший настоятель обителі Преп. Іова Почаївського в Мюнхені.
[2] Джерела з котрих використовувалась інформація: «Православная Русь», 32, 1986 р. С.13.
|
|
Категорія: Мої файли | Додав: Зілот
|
| Переглядів: 698 | Завантажень: 0
| Коментарі: 2
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
Меню сайту
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|