Ігуменя Єлизавета, настоятельниця св. обителі Благовіщеня в Лондоні
Пам'яті померлих
Короткий життєпис
Настоятельниця обителі Благовіщеня в Лондоні, ігуменя Єлизавета (в миру Галина Ампенова) народилась в Росії, в м. Костромі, 26 червня/9 липня 1908 р. До втечі сім’ї з Москви в 1921 р., вона часто відвідувала храм Христа Спасителя і удостоїлася єлеопомазання* від патріарха Тихона. На свято преполовіння[1]*, вона стояла зі своїми двома молодшими сестрами на набережній Москви ріки, Патріарх Тихон, очолюючи хресний хід, окропив їх святою водою[2 ]. Галина, якій було так важко покинути батьківщину, прийняла це як благословення самого святителя на від’їзд за кордон. З боку батька, дід ігумені Єлизавети був священиком. З ранніх років вона прагнула вступити в монастир. Також з ранніх літ багато хто, навіть значно старші за віком, ділилися з нею своїми труднощами і в неї був особливий дар всіх втішати. В червні 1929 р., митрополит Антоній (Храповицький) провів два тижні в будинку її батьків в Лондоні, разом з архієпископом Феофаном, який в перший раз привіз в Лондон чудотворну ікону Божої Матері Курсько-Корінну. Кожен вечір, протягом їх перебування, архієпископ Феофан читав у них в будинку акафіст Божої Матері перед чудотворною іконою. Митрополит Антоній благословив Галину на монашеський шлях, але передбачив, що це здійсниться не раніше ніж через десять років. На прощання митрополит Антоній подарував родині свою фотографію, з написом: «Христолюбивій сім'ї Ампенових, батькові, матері, і трьом дочкам, страноприймальницям* руським духом в країні не руській. Митрополит Антоній із вдячним почуттям ». В одному зі своїх листів м. Єлизавета писала про свій дім: «Взагалі наші батьки були на рідкість гостинні і особливо шанували духовенство. Постійно у нас бувало різне духовенство і ми (діти – ред. журналу «Православная Русь») вбирали повчальні бесіди про Церкву і про духовні питання. Це було Боже благословення нам ». М. Єлизавета повчалась у єпископа Николая* Лондонського, першого православного єпископа після відпадіння Англії разом з заходом Європи від Православ'я. Владика Николай був хіротонісан у 1929 р. і передчасно почив у 1932 р. в Белграді (Спогади про нього іг. Єлизавети поміщені в № 14 «Православної Русі» за 1995 р.). У лютому 1940 р., на запрошення ігумені Марії (Робінсон), настоятельниці руської православної обителі при церкві Св. Марії Магдалини в Гефсиманії, у Святій Землі, Галина поступила в обитель і протягом п’яти років викладала в школі, яку заснувала ігуменя Марія в Віфанії. Постриг сестри Галини 1/14 листопада 1945 р. здійснив архімандрит Антоній (згодом архієпископ Лос-Анжелоський, †1996 р.). Одночасно, митрополит Анастасій призначив її ігуменею в Горненський монастир поблизу Єрусалиму. У 1948 р. настав тяжкий час у Святій Землі для членів Руської Православної Церкви Закордоном. У зв’язку з появою в Ізраїлі Духовної місії МП в Горненському монастирі сталося розділення. Тоді стався замах на життя матері Єлизавети. Митрополит Анастасій благословив її з сестрами, які бажають їй наслідувати покинути монастир, якщо монастирю загрожуватиме захоплення. Отже, сестрам довелося терміново рятуватися пішки в 1948 р. У Палестині почалась різанина, єврейські поселенці вирізали арабське село Дер Ясин, так що залишатися в Горньому на дружній совєтам* ізраїльської території для «білих руських» було вельми небезпечно. Сестри знайшли притулок в Аммані, за Іорданом*, де вкрай бідували чотири роки. Спроби виклопотати візи в Сполучені Штати затягувалися і митрополит Анастасій тимчасово направив ігуменю Єлизавету з шістьма сестрами до Франції, доручаючи їх піклуванню архієпископа Іоанна (Максимовича), нині прославленого свят. Іоанна Шанхайського і Сан-Франциського, написавши: «Він вас ніколи не залишить». Після дворічного притулку в Леснинському монастирі в Фурке, поблизу Парижа, архієпископ Іоанн вирішив оселити матушку Єлизавету з сестрами в Англії, так як сестри отримали англійську освіту, були досвідченими вчительками, і він хотів щоб вони відкрили недільну школу для дітей в Лондоні. 3/16 червня 1945 р., молитвами архієпископа Іоанна, вони переїхали до Лондона і знайшли притулок на п’ять років у будинку подруги матушки Єлизавети, доктора Тетяни Павлівни Геркен. Через чотири тижні після приїзду в Лондон влаштували тимчасову каплицю Благовіщеня, відкрили школу і щосуботи стали викладати Закон Божий, катехізис, російську і слов’янську мови, церковний спів. У 1959 р. знайшовся підходящий будинок для монастиря, завдяки підтримці з боку Християнської Організації Допомоги Біженцям. Рішення придбати будинок було прийнято в день свята Різдва Пресвятої Богородиці. Власниця будинку запропонувала «стару картину» матушці Єлизаветі. Матушка Єлизавета та її помічниця з великою радістю виявили, що це була не картина, а древня руська ікона Різдва Пресвятої Богородиці. Вони сприйняли це як благословення Божої Матері заснувати обитель в цьому будинку.
В день свята св. Марії Магдалини 22 липня/4 серпня 1960 р., архієпископ Іоанн освятив церкву обителі Благовіщеня в Брондесбері Парк, першого жіночого руського православного монастиря в Англії. Архієпископ Іоанн завжди зупинявся в обителі, коли відвідував Лондон.
В 1995 р., з нагоди п'ятдесятирічного ювілею ігумені Єлизавети, сестри обителі видали канон молебний до Пресвятої Богородиці, в подяку Господу Богу за Його велику милість до них і заради заохочування щоденного читання канону усіма, по духовному заповіту матушки. Канон був виданий маленького формату, щоб легко поміщався у портмоне чи сумці, і був розісланий по всьому світу шанувальникам матушки.
Протягом майже шістдесяти років ігуменя Єлизавета віддавала себе цілковито Церкві. Стійко, безкомпромісно захищала істинне вчення Руської Православної Церкви. Сердечна співучасть, співчуття матушки до людей всіх віків, усіх національностей, незабутнє відобразили її лучезарний образ у пам’яті усіх хто удостоївся зустрічі з нею. До останнього дня свого життя вона безустанно листувалася з багатьма людьми, розкиданими по усьому світу, допомагаючи їм, підтримуючи, заспокоюючи та навчаючи їх, продовжуючи свій з давніх років духовний подвиг, являючи сучасному поколінню яскравий і живий зв'язок з духовною спадщиною Святої Русі. «Сумно і боляче помічати занепад благочестя: все нове покоління, не ті цінності і не той дух... Я часто про все це говорю (про ревність єп. Миколая по справжній Руській Православній Церкві - ред.), з сумом помічаючи, як заради сентиментального патріотизму, наші співвітчизники готові бути разом з ким? З лже-патріархом і його Синодом агентом НКВС!)».
У середу 21 січня/3 лютого 1999 р. о 6 год. 30 хв. ранку м. ігуменя спустилася як звичайно в церкву на ранкові молитви. До вечора їй стало погано, викликали священика, вона приобщилася в повній свідомості і незабаром після причастя тихо і мирно відійшла.
Преосвященний Марк, Архієпископ Берлінсько-Німецький і Великобританський, звершив літургію і очолив відспівування. Владиці співслужили архімандрит Алексій, ієрей Вадим Закрецький, Петро Болк та Фома Харді і ієродиякон Сава. Церква була переповнена і було так зворушливо бачити скільки молодих людей, колишніх учнів монастирської школи, зібралося попрощатися з їх настільки улюбленою матушкою. Похорони відбулися на кладовищі Ганерсберп, поблизу могили о. Георгія Шереметєва
(колишнього священика обителі) і могил багатьох інших людей, яких матушка любила і які спочили до
неї. Вічна їм пам'ять!
(В життєписі наведені уривки з листів співробітнику редакції 1993 і 1994 рр.). [1]За іншими даними, це могло бути свято Богоявлення – (коментар ред. УПДМ);
[2]Дмитро Михайлович Гінце, що проживає в Австралії, про ці події розповідає більш докладніше: «…В одному з її листів, написаному років зо двадцять назад, вона (матушка Єлизавета - коментар ред. УПДМ) мені розповідала, як незадовго до від’їзду їхньої сім’ї з Росії, вона була присутньою на освячені води, котре звершував в одному з московських храмів на свято Богоявлення св. Патріарх Тихон. Здійснивши освячення св. Тихон почав обходити храм і кропив храм і молящихся*. Коли св. Тихон проходив повз майбутньої матушки Єлизавети, то зупинився і окропив її особисто, хоча він її зовсім не знав. Матушка писала, що вона сприйняла це, як благословення на дорогу. Наскільки я пам’ятаю, матушка писала, що тоді (тобто на початку 20-х років) вона була уже дорослою дівчиною приблизно 18-20 років. Так чи інакше, це була надзвичайна особистість і була живим зв’язком з нашою дореволюційною історією і славними і великими засновниками і діячами перших років нашої Церкви. Як шкода, що більшість сучасних «зарубіжників» - і при цьому не тільки мирян, але і духовних осіб до єпископів включно – так мало знає про тих, кому ми так багато чим зобов’язані (…уже не йде по їхнім слідам, а ухиляється на інший, широкий шлях), і навіть не жаліє про це!» - (узято ред. УПДМ з журналу «ВертоградЪ», №3, 1999 р., стор. 30;)
|